Електронний рецепт: гарно лише на папері

До редакції почали звертатися жителі Кобеляцької громади, які хворіють на цукровий діабет. Люди не приховують свого обурення та роздратування черговим «покращенням» від української влади. Конкретніше — мова йде про проблеми, які виникають під час оформлення електронного рецепта на інсулін.

Один із хворих детально розповів свою історію. Чоловік попрохав не називати його прізвища. Ось, що він повідав:

— У мене цукровий діабет. Я давно на інсуліні. Раніше рецепт отримував у поліклініці, йшов у аптеку, і там мені видавали інсулін. Торік ввели якийсь електронний рецепт. Я пішов у поліклініку до свого сімейного лікаря. Вона мені сказала, що обов’язково потрібно здати аналіз на якийсь гліколізований гемоглобін. Його, цей аналіз, роблять за гроші у фірмі, що навпроти лікарні. Коштує це 230 чи 240 гривень. Потім сказали, потрібно буде їхати в Нові Санжари. А це знову витрати. Хто мені дасть відповідь на два питання. Перше, чому для того, щоб отримувати безкоштовний інсулін, потрібно витрачати гроші? Друге, воно ж і головне. Ну, я ще поїду в Санжари, бо маю машину. А як доберуться до лікаря бабусі й дідусі із села, де й дороги немає, а в хворих немає ні грошей, ні здоров’я, щоб найнятим приватним транспортом із свого хутора не те, що до Нових Санжар, а й до Кобеляк добратися? Є ж лежачі люди з діабетом.

 

Думали, як краще, а вийшло, як завжди

Цей вислів одного з нині вже покійних російських політиків надзвичайно очно характеризує будь-яку дію чи задум політиків українських. У тому числі, і потуги із запровадженням електронного рецепта на інсулін.

Задум нібито й непоганий. Давно настав час мати електронний реєстр усіх хворих на цукровий діабет із їх потребами в інсуліні і завчасно «забивати» в держбюджеті достатню суму коштів, щоб купляти ці препарати і видавати пацієнтам.

Упровадження електронного рецепта тривало кілька років. І ось із 1 жовтня 2021 року система мала запрацювати.

Чиновники від медицини вже жваво рапортують про черговий упіх. Псевдожурналісти, навіть не намагаючись вивчити питання, тупо передруковують їх рапорти і скидають нікчемні покрокові інструкції, як той рецепт отримати.

Наведемо приклад такої інструкції.

Для отримання інсуліну за електронними рецептами необхідно:

1. Відвідати ендокринолога.
2. Мати складений ендокринологом індивідуальний план лікування. У ньому лікар призначає тип та дозування інсуліну. Вносить ці дані в електронну систему охорони здоров’я.
3. Отримати електронний рецепт у ендокринолога або свого сімейного лікаря. Останній може виписати електронний рецепт лише за встановленим ендокринологом планом лікування і не може змінити призначення ендокринолога. Первинний рецепт видає лише  ендокринолог.
4. Прийти та отримати інсуліни в будь-якій аптеці з позначкою «Тут є доступні ліки» в будь-якому населеному пункті. Місце виписки електронного рецепта та місце реєстрації пацієнта неважливе.
5. Отримати повторний електронний рецепт у свого сімейного лікаря або ендокринолога.

Насправді ж ситуація зовсім інша, і все не так просто. Про що ж не рапортують чиновники і псевдожурналісти.

Візьмемо приклад Кобеляк.

У Кобеляках давно немає лікаря-ендокринолога. До речі, кардіолога теж. Немає ендокринолога ще й у Решетилівці. І всіх хворих на цукровий і нецукровий діабет, пацієнтів «відкомандирували» до Новосанжарської лікарні, де співробітник відповідного фаху є. Але не всі знають, що працює тамтешній медик на половину ставки. І має не лише лікувати місцевих хворих та «виписувати» їм електронні рецепти, а й встигнути обслужити діабетиків з Кобеляк, Решетилівки, Біликів. На домопогу їй Полтавський Департамент охорони здоров’я нікого не посилає.

Нюанс другий. Усі діабетики і лікарі, чиїми пацієнтами є ці хворі, мають володіти об’єктивною інформацією про рівень глюкози в крові. І не за один день. Для цього медицина придумала і запровадила аналіз крові на гліколізований гемоглобін. За допомогою цього дослідження можна дізнатися про вже згадуваний середній рівень глюкози в крові протягом 120 днів. Кожен хворий має здавати такий аналіз двічі на рік. І, відповідно, коригувати щоденну дозу інсуліну. Зазвичай цього не роблять самі хворі, а лікарі-ендокринологи теж не слідкують за цим показником по одній простій і вже названій причині — лікарів цих у громадах практично не залишилося. А в Полтавську обласну лікарню, у зв’язку з постійними карантинами, хворі на обстеження і лікування просто не можуть потрапити.

І от тепер ендокринолог із Нових Санжар без цього аналізу, вперше стикнувшись із сотнями нових для нього пацієнтів, не може визначити, скільки ж їм інсуліну виписувати.

Аналіз у Кобеляках можна зробити лише в приватній клініці. У комунальних закладах цих досліджень, чомусь, не проводять.

Тому хворі будуть змушені йти і платити по 230 гривень за послугу. А потім невідомо скільки часу чекати, доки їм подзвонять і запропонують приїхати на прийом до ендокринолога в Нові Санжари.

Щодо так званих «лежачих» хворих чи діабетиків із серйозним порушенням зору, то питання їх огляду лікарем теж не вирішене.

Любов Коломієць, головний лікар Кобеляцького ПМСД, до якої ми переадресували це запитання, відповіла:

— Так, ми знаємо про проблему. Дуже сподіваюся, що вдасться організувати прийом таких хворих на діабет за допомогою телемедицини, по Скайпу чи інших електронних системах зв’язку.

Ось так. Чиновники браво рапортують, а діабетики запасаються інсуліном та валідолом.

Подобається    0