Крах головного міфу

Думати щодо теми чергової редакційної статті довго не довелося. На жаль.

У понеділок Росія фактично заявила, що Донецьк і Луганськ не є територією України. І за ще не остаточно підтвердженими даними, ввела туди війська. А якщо не ввела, то зробить це досить швидко, протягом якщо не годин, то днів.

Звичайно ж, про цю подію говорять зараз усі і скрізь. Не лише в парламентах та урядових будівлях Європи і Америки, а й у домівках пересічних жителів різних країн. Що вже говорити про українців.

Усі не хочуть війни. По великому рахунку, бояться і не хочуть війни і більшість росіян. Зайвим свідченням цьому стали відверто перелякані обличчя членів російської ради безпеки під час історичного засідання, на якому вони «благословили» офіційне введення військ. Адже вони теж не знають, чим все це може закінчитися.

Дивився уривками це дійство. Погана і дешева вистава. Владімір Владімірович вирішив «замазати» всіх інших круговою порукою, піднімаючи їх, як школярів, і очікуючи на «одобрямс». Ну та для російського споживача згодиться.

Зараз усі завмерли в очікуванні. Що ж буде далі. Найбільш реалістичним і водночас оптимістичним є сценарій, коли на цьому ескалація тимчасово закінчиться. Тобто російські війська офіційно займуть позиції на лінії розмежування, і після цього різко зменшиться кількість обстрілів. Звичайно, це не є очевидним фактом. Українські ЗСУ точно не стрілятимуть. А ось щодо армій псевдореспублік, то питання залишаються.

Після цього всі обмінюються гнівними заявами і протестами. І встановлюється військове затишшя.

Чому цей сценарій, у якому поки що немає місця повномасштабному вторгненню на всю територію України, є найбільш реалістичним? Та тому, що військові аналітики, як і раніше, стверджують, що зараз у Росії немає біля наших кордонів достатньої кількості сил для великої військової операції. Зараз немає. Пізніше — може бути.

Другий сценарій менш оптимістичний. Це коли вони там визнають кордони «ленере-денере» в межах колишніх областей і починають вимагати від України їх «повернення». А після цього вже починається повномасштабна війна.

Та майже впевнений, що цього не буде в найближчі кілька місяців. Але може бути згодом. Позавчора Крим, вчора — Донецьк із Луганськом. Завтра — дві області, післязавтра — більша частина України. Це завтра-післязавтра може статися через рік, через п’ять. Але воно є реальним сценарієм.
Тобто вчора, 21 лютого 2022 року, було розвінчано одразу кілька міфів.

Перший і головний — міф про братні народи. Не було й не буде ніяких братніх народів. Адже зараз «брати» фактично дивляться один на одного через приціли.

Знаєте, що найбільше вразило в промові головного погонича «братів» наших менших? Його відверто хамський, зневажливий тон щодо України. Мовляв, і недодержава, і штучно створена. І можна не сумніватися, що так думають 80 відсотків північно-східних «недобратів».

Хоча, якщо зовсім відверто, то це не їх собаче діло, як, коли і ким була створена Україна. Якщо навіть Леніним у купі з австріяками та неграми із ЦРУ. Повторюся — це не їх собаче діло. Тому що Україна не їх, а наша.

Так, ми можемо дружити із окремими людьми. Але — не з народом. Тим більше — не з російською державою.

А що робити? Та що, спокійно працювати і сподіватися на мудрість політиків та силу ЗСУ. Таки ж перший сценарій більш реалістичний.

Але якщо українська влада та її чергові «друзі», цього разу із західного кордону, не зроблять адекватні висновки, то реальністю стане сценарій № 2.

Миру — всім. І без паніки.

 

«Хотят лі рузгіє вайны»

Ця частина редакційної пишеться вже опівдні 24 лютого 2022 року, дати, яка назавжди увійде в історію України, як одна із трагічних.

У 1961 році Євген Євтушенко написав хороший по своєму сенсу вірш, назва якого винесена у підзаголовок. Хороший, але брехливий.

Через 61 рік стало зрозуміло, що «рузгіє» війни «хатят». Хоча до останнього брехали, що не будуть нападати на нашу Україну.

Чесно зізнаюся, що ще вчора 23 лютого, не повірив би жодній людині, яка б сказала, що вранці «расєйські» війська в стилі фашистської Німеччини почнуть атаку, бомбитимуть наші мирні міста, вбиватимуть українців.

І зараз все, що відбувається сприймається, як кошмарний сон. Ніхто із моїх знайомих не може зрозуміти навіщо це. Адже в голові нормальної людини думка про вбивство, про насилля, просто не вміщується. Так може спрацювати інстинкт самозахисту, так людина може перевищити міри потрібної самооборони. Так ми між собою можемо посваритися, навіть надавати стусанів. Але свідомо вбивати – це не для нормальних.

Напевне тому й увесь світ до останнього не вірив в те, що расєя нападе на Україну. Але як виявилося логіка нормальною людини в даному випадку не працює.  У, у вбивців, якими є  як путін, так і всі «рузгіє» своя логіка і мотивація. Вони хочуть війни, вони хочуть вбивати. І тут місця для дискусіє вже немає. Бачиш «рузкага»? Розумій, що перед тобою потенційний вбивця.

Колись дуже давно, а точніше – від свого народження і до 24 лютого 2022 року, спілкуючись із російськомовними, із ввічливості переходив на російську мову. Але то було в мирному, сповненому світлих ілюзій і планів житті. Більше не буде, адже із 24 лютого, російська стала мовою виключно вбивць.

І останнє. В цій війні, ПРАВДА І СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЛИШЕ НА БОЦІ УКРАЇНИ. І як би важко не було переможе Україна.

Слава Україні, смерть ворогам!

Подобається    0