Блог: SKARM
Автор: skarm
Довелося мені 23 червня побувати в маленькому селі Сухе (раніше - Суха),
таких сіл тисячі, і воно нічим би не виділялося з поміж інших, якби не одне
АЛЕ - саме тут провів своє дитинство Олесь Терентійович Гончар (уроджений Олександр Біличенко ).
Я, чесно кажучи, навіть не здивуюся, якщо більшість з молодого покоління не відразу згадають що це за людина, тому зроблю невеличкий відступ - Олесь
Терентійович Гончар всесвітньо відомий журналіст, письменник, публіцист.
Увійшов в класику світової літератури завдяки своїм творам, найвідоміші з
яких - романи «Собор», «Прапороносці», «Тронка» та безліч інших. Зробив
неоціненний вклад в відродження і розвиток української культури та
духовності.
Кожного року, на свято Трійці, в Сухе з’їжджаються гості з усієї України,
щоб вшанувати пам’ять видатної особистості і цього разу мені поталанило
опинитись в їх числі.
Отже, що сподобалось - досить велика кількість присутніх, хороша
організація самого дійства (велике спасибі директору музею Тетяні
Владиславівні Бондаревській - це її рук справа ) - була питна вода , туалет,
місце для паркування, лави продумано поставлені в затінку, все ж таки
червневе сонце це не жарти, особливо для літніх людей.
Офіційна частина була досить короткою, що без сумніву приємно, а далі
пішли виступи артистів, що зрідка переривалися промовами - розповідями
цікавих особистостей з числа гостей.
Особливо запам’ятався монолог Олега Чорногуза - письменника, колишнього редактора журналу «Перець» - він, проживаючи в Конча-Заспі, залишився фактично останнім її україномовним мешканцем, виходячи з дому і вітаючись з кимось він все частіше замість «Добридень» чує фразу: « И что здесь делает этот украинец??»
Роланд Тарасович Франко (онук Івана Франка) розповідав про духовність,
про відбудову церков, а я слухав розмову двох місцевих дядьків у себе за
спиною: «Та у нас в селі, крім церкви, уже нічого й не залишилось: ні садка, ні
ФАПу...»
Ну і звичайно ж, як і на кожному святі - тут був свій «коронний» номер -
виступ гурту «Троїсті музики» з Григоро - Бригадирівки, аплодували всі, та й
справді, таке запальне і веселе виконання українських народних пісень
зустрінеш не часто.
Повертаючись додому, я аналізував побачене та почуте - свято беззаперечно вдалося, але чомусь проїжджаючи повз хати-пустки, дивлячись на закинуту будівлю дитсадка, виникає відчуття гіркоти, неправильності і все це
супроводжує мене до самого дому, залишаючись на губах терпким присмаком полину ...
Додати коментар